Павло Прокопович Глазовий
(1922-2004)
Павло Глазовий "Моя шахта"
Моя шахта
Мені хоч очі зав’яжіть,
Я і вночі знайду
Старий кар’єр, де батько мій
Довбав колись руду.
Я змалку знав, які важкі
Вкладаються труди,
Щоб крізь каміння і жорству
Пробитись до руди.
Серед кар’єрів і копрів
Дитинство прогуло,
Я став поетом, і мене
В глибини потягло.
Я пробивався крізь нудьгу,
Сипучу і тверду,
І сміху поклади шукав,
Як золоту руду.
Іде продукція моя
Повільно "на-гора",
А пильні критики стирчать
Біля мого копра.
Один говорить: — Це — руда. —
А другий каже: — Ні! —
А ще якийсь свої гріхи
Приписує мені.
Я їм сказав би: злазьте вниз
Та спробуйте довбать.
Це вам не те, що вказівки
З порадами давать.
Одне — трудитися вгорі,
А інше — в глибині.
І ще таке сказати їм
Хотілось би мені:
— Якщо руда — нехай мій сміх
Видзвонює, мов сталь,
А не руда — то не біда
І не великий жаль.
На другу зміну стане хтось,
Коли я геть піду,
І краще видасть "на-гора"
Ту золоту руду.
Нехай то буде мій земляк,
Простий шахтарський син,
Що сміх добуде не з верхів,
А з трудових глибин.
* * *
Мрiя про море
У Мартина жінка гарна ще й молодша вдвічі.
Раз вона йому сказала, дивлячись у вічі
І поклавши кучеряву на плече голівку:
— Купи мені, Мартиночку, на курорт путівку. —
Мартин губу закопилив і сказав суворо:
— Та ти ж знаєш, що відпустка у мене не скоро.
Такі речі, їй же право, аж слухати чудно.
Тобі ж буде там без мене і скучно, і нудно.
— А я, — каже йому жінка, — щоб нудьгу розвіять,
Буду сидіть біля моря і про тебе мріять. —
Мартин її приголубив: — Ах ти ж моя зоре!
Сиди краще біля мене і думай про море.
* * *
Балакучий Пилип
Серед ночі по провулку шкандибав Пилип.
Раптом вибіг з підворотні здоровенний тип.
Ледь не плаче: — Ой братишка, може, скажеш ти,
Де міліція районна. Як туди пройти? —
А Пилип знизав плечима: — Як тобі сказать?
Звідсіля до неї буде кілометрів п'ять.
— А дільничний де приймає? — аж трясеться тип.
— Та ніхто тут не буває, — відмахнувсь Пилип.
Тут міліції ніколи не стрічав ніхто…
— Ну, тоді витрушуй гроші і знімай пальто!
* * *
Темнота!
Після лекції Кіндрат запитав Мартина:
— Що таке дегенерат? Риба чи рослина?
— Темнота! — сказав Мартин і махнув рукою. —
Це такий же чоловік, як і ми з тобою.
* * *
Геніальний кум
Ми із кумом не полюєм третій рік,
А про те – він геніальний чоловік.
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить : «Да нащо мені воно?
Реєструй та доглядай, та бережи-
Ну нашо мені морока ця, скажи?»
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.
Видно трапився охлялий кабанець
Раз по черепу торохнув - і кінець.
М'ясо є, але порушено закон,
Бо мисливський не почався ще сезон!
Скільки клопоту для себе наробив-
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два-
Скажуть бреше, шо такого не бува…
Затягли ми кабанця того в сарай,
Кум говорить: «Ти, будь ласка, починай-
Скручуй віхті і соломою смали,
Та дивись мені сарай не підпали.
Я тим часом по водичку побіжу,
Повернуся і смалити поможу.»
Заходився я кабанчика смалить-
Диму повно, Голова мені болить!
Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув, чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать-
Може з ставу доведеться витягать…
Прибігаю, бачу кума над ставком,
Шось вовтузиться і бовкає дрючком:
"Ти прости мені, він каже, і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач,
А чуже ж воно – позичив у куми…"
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір-
Пес лютує і біснується як звір!
Ми в сарай, а там повнісінько людей-
Оглядають недосмалений трофей.
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках.
Шось там пишуть, обміряють кабана,
А назустріч нам виходить старшина.
«Огого, ось появилися орли-
Вже й водичку для обмивки принесли.
Одобряю, каже кумові… Здоров.
Молодець, шо не утік а сам прийшов.
Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ».
Посідали ми у хаті за столом,
Старшина суворо каже: «Ну, почньом».
Папірця моєму кумові дає:
«Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай
Ізоткуда діч попала у сарай.
Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши.
Государствєнній ми учім шостий год,
Но пока что нє пустілі в оборот»
Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!
Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ.
Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.
Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу
Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:
«Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай»
Я до кума: «Швидше воду набірай»
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.
Ми в сарай, а там з дружками старшина
Позапряталісь і смалять кабана.
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.
А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе.
Остаточно положити треба край,
Шоб не лазив старшина у мой сарай!
Павло Глазовий "Геніальний кум" - читає Анатолій Паламаренко
Синок
Оббивати чорним двері увійшло у моду.
А за тими за дверима сидить син народу.
У приймальні під стіною від вікна до входу
Натопталось щонайменше сорок душ наоду.
Раптом — брязь! — у телефоні задзижчала кнопка.
Син народу з кабінету вилетів, як пробка.
Підкотилася до ґанку дорога машина,
І помчався син народу до вищого сина.
Люди ждали-виглядали та й пішли додому.
Не діждалися в синочка сорок душ прийому.
Є такі, що на трибунах звуть себе синами.
А до крісел як дорвуться, то стають чинами.
А яка ж то осоружна бісова личина,
Що нікого знать не хоче, крім старшого чина!
* * *
Кiндрат-акробат
Йшов по вулиці Кіндрат. Раптом край дороги
Став на руки і задрав вертикально ноги.
На руках, немов циркач, вскочив у пивнушку,
Пару пива попросив і одну чекушку.
— Що за фокуси? — дружки збіглись до Кіндрата. —
Ти чого це у пивній корчиш акробата?
Що ти вправи робиш тут, наче на зарядці? —
А Кіндрат відповіда:
— Я ж поклявся, братці.
Перед жінкою поклявсь, перед дорогою,
Що в пивнушку на поріг не ступлю ногою
* * *
Солдатська лiрика
Хлопець виїхав служити у далекий край
І коханій пише звідти: "Жди мене, чекай!
Я тебе не забуваю, не забудь і ти.
Я не можу надивитись на твої листи.
Навіть марки відриваю і цілую їх,
Бо на них сліди лишились від губів твоїх".
А кохана пише: "Милий! Жду тебе й люблю,
Тільки знай, що до конвертів марок не ліплю.
На губах вони лишають неприємний слід,
І за мене марки ліпить мій любимий дід".
* * *
Казочка про чина, що стрибав з трампліна
Десь жив собі дивак один, не показний нічим.
У спорті він п'ятнадцять літ був чином керівним.
Весь час він лижників навчав, давав їм вказівки,
Як їм на лижах слід ходить і як тримать палки.
Хто б із трампліна не стрибав, він говорив: — Не те...
Не так на лижах стоїте, не так ви летите.—
І заявив один спортсмен:
— Ви не бурчіть, як дід.
На лижі станьте й покажіть, як нам стрибати слід.—
І чин той виліз на трамплін, і полетів, як птах.
...Знайшли його на третій день — гойдався на дротах.
Півлижі, палку й черевик за містом бачив хтось,
Але штанів його знайти ще й досі не вдалось.
Павло Глазовий "Казочка про чина, що стрибав з трампліна", - читає Анатолій Литвинов
Про Секлету i газету
Голова сільради Сидір Півторакожуха
Якось, випивши, Секлеті відкусив піввуха.
Це обурило до того й потрясло Секлету,
Що вона послала скаргу в обласну газету.
Звідти скаргу переслали голові райради.
Голова її направив до сільської влади.
Прочитав уважно скаргу Півторакожуха
І в газету відписався: "Секлета — брехуха!"
Потім листа надіслала Секлеті газета.
Було в ньому написано: "Шановна Секлето!
Не підтвердилися факти, значить, ви — брехуха.
Ви самі собі відгризли половину вуха".
* * *
Дегустатор
Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного,
Якось випив у буфеті коньяку міцного
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна.
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.
* * *
Зайве питання
Миє жінка у квартирі ввечері підлоги.
Раптом сунеться Тимоха, ледве тягне ноги.
Жінка в сльози: — Знов напився? Де тинявся досі? —
Та ганчіркою по лобі, по губах, по носі!
Б'є, лупцює випивоху й примовля сердито:
— Будеш пити? Будеш пити?! Будеш, будеш пити?! —
А Тимоха сів та й каже: — Що ти все питаєш?
"Будеш пити, будеш пити…" Наливай, як маєш!
* * *
Книги Павла Глазового
Любитель класики
Пішов до театру Мефодій
Послухать класичних мелодій.
А там у буфеті розсівся,
Свіженького пива напився,
Жував бутерброди помалу,
Аж доки спізнився до залу.
Зайшов, а на сцені вже жінка,
Назвавши ім'я піаніста,
Говорить врочисто і дзвінко:
— Дев'ята рапсодія Ліста! —
І сумно промовив Мефодій:
— Спізнився на вісім рапсодій…
* * *
Ферапонтова хвороба
У старого Ферапонта так боліли ноги,
Що на п'ятий поверх вийти не було вже змоги.
Лікар дав йому бумажку, і прибив печатку,
Чим засвідчив, що у діда ноги не в порядку,
Що в колінах у старого скупчилися солі
І ті солі викликають нестерпимі болі.
Дуже важко Ферапонту лазить на горище,
І тому його доцільно поселити нижче.
Ферапонт поніс кербуду довідку й заяву.
Той звелів йому звернутись в житлову управу.
Звідтіля його послали у районну раду.
Там у справі Ферапонта відшукали ваду
І сказали, що немовби є ще необхідність,
Щоб підтвердив здороввідділ його інвалідність.
В здороввідділі звеліли принести аналіз,
Бо в історію хвороби дві помилки вкрались,—
Тож медогляд повторити знову необхідно
І рентгеном просвітити, чи ті солі видно.
Через тиждень Ферапонта наскрізь просвітило
І оглянуло аж двічі видатне світило.
Перший раз дало пораду грітись парафіном,
Другий раз веліло п'явку ставить під коліном.
Ферапонт по кабінетах шкутильгав поволі,
Доки в нього у колінах розсмоктало солі,
І тепер йому не треба справок та квитанцій.
Як це добре, що багато є у нас інстанцій!
Павло Глазовий "Ферапонтова хвороба", - читає Андрій Сова
Кумова експертиза
Зайшов якось я до кума.
- Діла нехороші:
Появилися фальшиві
Українські гроші.
Кум питає: - Ти їх бачив?
А я кажу: - Жінці
Хтось підсунув у крамниці
Фальшиві червінці.
- От сволота! - кум говорить.
Бач, дійшли до чого.
Колись отак ошукали
І мене, дурного.
Тепер коли у крамниці
Одержую здачу,
Підроблених не підсунуть,
Бо зразу побачу.
Я не знаю, що для цього
Придумали вчені,
А я просто шматок сала
Ношу у кишені.
Кладу здачу біля каси
Усю без розбору,
Потім гривні повертаю
Портретами вгору
І проводжу шматком сала
У них над вусами.
Якщо вони повертають
За салом носами,
Тоді, значить, не фальшиві
Хлопці на купюрі,
Бо від сала відвертатись -
Не в нашій натурі.
Відкриття меморіальної дошки Павлу Глазовому на будинку де він жив у Голосіївському районі Києва. 8 листопада 2011 р.