Дарина Юріївна Березiна
Дарина Юрiївна Березіна народилася в Миколаєвi 19 червня 1982 року. Поетеса, прозаїк, перекладач, а віднедавна ще й драматург. За освітою філолог. Вона лауреат Міжнародного конкурсу кращих творів молодих літераторів «Гранослов», конкурсу "Привітання життя" та конкурсу видавництва "Смолоскип", а також Міжнародної недержавної україно - німецької літературної премії імені Олеся Гончара і конкурсу "Витоки". Вона автор збірки поезій та прози „Камера схову” (Київ, 2004), збірки поезій "Всього лише серпень" (Львів, 2006), збірки прози "Мимо жанру" (Миколаїв, 2010). Виступала як перекладач у декількох літературних проектах. Член Нацiональної Спiлки письменникiв Україны з 2006 року.
Bye-bye, baby, або риба в натюрмортi
замах на вбивство без антракту
Дiйовi особи:
Раїса Олександрівна - колишня завідуюча кафедрою, 75 років
Нюсик - її син, 38 років
Ніка - 19 років
Дія відбувається в провінційному містечку десь у третьому десятилітті ХХІ століття.
Авторська ремарка: суржик, яким спілкується один із персонажів, є невід'ємною складовою цього образу.
Вітальня просторої квартири. Нещадний провінційний шик без натяку на смак. Всюди вази з букетами квітів. У фотелі й на канапі - стоси подарункових пакетів. В кутку бубонить телевізор. Йде програма привітань на замовлення штибу «Музичної вітальні». Раз-у-раз чути фрази на кшталт «...вітають з днем народження діти й онуки...», «увесь колектив міського ЖЕКу #5 зичить ювілярові...». Телевізор лишатиметься увімкненим протягом усієї вистави.
Заходить Раїса. Плекана, пещена, на свій вік не виглядає, але невловимо вульгарна. В руках величезний букет густо-червоних троянд і коробка, загорнута в подарунковий папір.
Раїса Олександрівна (на ходу рахує троянди «по головах»). ...Вісімнадцять... Двадцять... Двадцять дві... Двадцять п'ять, чи що? Це як виходить, по одній на трі года? Що-то как-то малувато буде... (Роздивляється квіти.) Пожухлиє якісь... Це ж точно подешевше вибирали, тутошні, не голандські. Ото люди, раз на год не захотєлі нормальні дєньгі здать... А тут у нас що? (Недбало кидає букет на стіл, заходиться розпаковувати коробку.) ...Тьху! Блендер! Я ж їм кофєйну машину заказувала! На хріна мені блендер, ще й китайський?.. (Кидає коробку туди ж, куди до того букет, хапає телефон, набирає номер, чекає.) Не отвічає... Що воно..? (Набирає ще раз, чекає цього разу ще довше, нарешті їй відповідають). Алло! Ти чого трубку не бєрьош? Засідання кафедри? Ну то й що, що засідання? Почекають, не сильне цабе. ...Слушай, вони мені блендер принесли. З теорії перекладу, хто! Приперлась ця їхня лаборантка, як її, Марина, чи шо... притарабанила якійсь вєнік за три копійки й хрєнь китайську. Пофігєлі твої молоді й кучеряві совсєм! Я їм кофєйну машину... Чекай! (Хапає пульт від телевізора, робить гучніше. Професійно-приязний голос ведучої «...з сорокап'ятиріччям чудову жінку...») ...Ні, здалося... (притишує звук; повертається до розмови.) Як ето - «нехай»?! Познімай їм часи на слідуючий семестр, ти декан чи де?.. (Капризно.) Нюсику, ти ж не хочеш, щоб мамуся переживала? (Задоволена почутою відповіддю.) Ото ж... Єслі сказано - кофєйну машину, то нужно нести кофєйну машину, а нє влаштовувать творчу самодєятєльность... А як ні - то всьо, bye-bye, baby... Шо роблю? Телевізор дивлюся, чекаю, поки мене поздравлять будуть. Скоро должна прийти дєвочка від Тамари Сергєєвни, хоче влаштуваться викладать на літературу. О другій мусить ще бути якась ляля з газети, інтерв'ю брать... Їхній рєдактор мені сам дзвонив, сказав, буде цілий разворот і фотографії цвєтні - єщо би, завідуюча кафедрою в найкращому вузі міста - це вам не це!... (Змінює тему.) Ти зі Славком говорив? Кинув трубку? (Пауза.) Раніше нужно було виховувать, щоб не ставився до батька наче до... Це все твоєї бившої вліяніє, я ж казала, що їм не треба встрічатися… Гаразд, я сама з ним побєсєдую. Ще чого - жениться він надумав! І хорошо б ще якусь нормальну дєвочку собі підібрав, а то найшов якусь невідомо де… Ну всьо-всьо, іди на своє засідання... І не забудь навантаження тим жучкам знять!
Завершивши розмову, кладе телефон на стіл, дуже задоволена собою. Походжає кімнатою, голосно і фальшиво наспівує «Ти мой єдінствєнний хмєльной і сладкій грєх», роздивляється букети. Потім бере зі столу величезну «бухгалтерську» книгу і сідає у фотель.
Раїса Олександрівна Так, що у нас получається... (Гортає зошит, робить нотатки). З економіки поздравили... з медприладів тоже... З комп'ютерного дзвонили, сказали, вєчєром зайдуть... почекаєм. З екології... з екології ще ні, але вони всє там... задумчиві, до вєчора тоже розкачаються... З перекладом понятно... нічого, получать по ноль два ставки і наступного року будуть умні... От юристи минулий раз замість Mary Kay фігню якусь польську принесли - потім у них всі курси цілий год зрєзи писали, а у магістрів на госі жодної п'ятірки. Зате тепер деканша їхня прямо з ранку цілу делегацію прислала - лаборантку і ще трьох з кафедри. А в них там геть усі кандидати, мєжду прочім! І нічого - прийшли як мілєнькі, рози он принесли, сорок сім штук, а не як деякі... і подарунок який заказувала, а не на який грошей не жалко... (Лунає дзвоник у двері.) А це в нас хто?
Раїса Олександрівна йде з кімнати. Повертається за мить, у супроводі темноволосої дівчини у джинсах і светрі, з заплечником через одне плече. Це НІКА. Доречність її в цій квартирі викликає певні сумніви. Розмовляючи з тією, кого вона вважає журналісткою, Раїса намагається добирати слова. Як наслідок, мова її стає більш пристойною.
Раїса Олександрівна (сама люб'язність). Сюди, сюди... Не знімайте обув... Ви сама?
Ніка А з ким я маю бути?
Раїса Олександрівна Я думала, з фотографом...
Ніка (роздивляється, неуважно). Увічнити історичну мить?
Раїса Олександрівна Але Ігор Дмитрович обіщав...
Ніка (так само). Не хвилюйтеся, у мене все з собою.
Раїса Олександрівна (наполегливо). …Ігор Дмитрович обіщав, що буде п'ять фотографій. Цвєтних, на вкладиші.
Ніка Шість.
Раїса Олександрівна Що «шість»?
Ніка Фотографій. Кольорових. В інтер'єрі.
Пауза.
Раїса Олександрівна (заспокоюючись). Аааа... Ну добре тоді. Інтер'єри в мене інтєрєсні...(По-діловому.) Значить так, одну здєлаємо у кабінєті за робочим столом, щє одну тут, у гостінній - я три місяці назад ковьор привезла з Турції... а третю...
Ніка(перебиває її). Ви сама?
Раїса Олександрівна ...третю... Син за дві години повернеться, він у мєня декан і в нього на кафедрі засєданіє. ... А третю...
Ніка (неуважно, все ще роззираючись). Ну, за дві години ми встигнемо.
Раїса Олександрівна (настійливо). ...а третю - ми здєлаємо в будуарі.
Пауза.
Ніка (вперше звертаючи увагу на її слова). В будуарі.
Раїса Олександрівна (не помічаючи її реакції). В будуарі... Тоді четверту... Та ви не тушуйтеся, проходьте, проходьте, от сюда... (Протягом подальших реплік обидвоє сідають у крісла біля журнального столика.) Значить так, зараз ми з вами пообщаємось, сфотографуємось, а потом я вас кавою пригощу, в мене кава удівітєльна, колишня аспірантка привезла в подарок з Бразілії...
Ніка І багато у вас таких?
Раїса Олександрівна Яких?
Ніка Вдячних аспірантів?
Раїса Олександрівна (з удаваною скромністю). Ой, ну я, знаєте, не люблю хвастаться, це ж некрасіво... Но ви ж у мене всьо равно інтерв'ю будете брать... (Вдаючи, що зважилася.) Ну гаразд, гаразд, зараз... (Зводиться, приносить заздалегідь приготовану теку.) Зараз я вам покажу... (Починає витягати документи.) Вам же ізвєстно, що таке наш університет?
Нiка (ухильно). Ну... в загальних рисах...
Раїса Олександрівна Ну оце нє, «в загальних рисах» - так не годиться. Я своїм викладачкам так всєгда й говорила: в матєріалі треба розбираться ну просто геть совсєм, інакше все, bye-bye, baby. Чорнопольський університет... Вас як звуть?
Ніка Ніка.
Раїса Олександрівна (цитуючи рекламні брошури, тому майже пристойною мовою і зі звичним пафосом). Чорнопольский університет, Ніка, - це флагман! Це форпост освіти й науки! Найпотужніший навчальний заклад класичного зразка!
Ніка Раїсо Олександрівно...
Раїса Олександрівна (не звертаючи уваги, так само натхненно). У нас десять факультетів! Наш інститут філології - найкращий в регіоні! П'ять докторів наук! Чотирнадцять кандидатів! Магістратура! Аспірантура! Можливість стажування в університетах Сполучених Штатів і Канади! Наші випускники...
Ніка (рішучо). Вибачте, я б хотіла почути більш детальну інформацію щодо вашої кафедри і того, як...
Раїса Олександрівна (перебиває її). Це ви, Ніко, дуже правильно сказали! Моя кафедра! Моя! Я її, вважайте, сама создала! Своїми собствєнними руками! З нуля! Мене ректор в 1997, як надумав університет відкривать, особисто пригласив як відмінника освіти й капедена!
Ніка (не вельми зацікавлено). А капеден - це?..
Раїса Олександрівна Кандидат педагогічних наук. От свідоцтво. (Тицяє НІЦІ якийсь документ.) Моїм науковим керівником був сам професор Шмалько з Київського університету! Це ж така величина, таке ім'я! І тема була дуже актуальна - «Формування соціокультурної компетенції у студентів-політологів». Ви не прєдставляєте, наскільки це важливо - сформована соціокультурна компетенція у студентів!
Ніка І як, сформували?
Раїса Олександрівна (від несподіванки «з'їжджає» з патетично-натхненного тону). Що?
Ніка Компетенцію. Соціокультурну.
Раїса Олександрівна (не помічаючи кпину). А в 2007 я ще в мене ще й докторська... (Перебирає папери, шукаючи потрібний, знайшовши, демонструє Нiцi.) Як там воно було... «Формування морально-етичних засад і особистісного підходу під час викладання англійської мови». Двісті п'ятдесят аркушів! Сам академік Бубліков був опонентом. Зі Штатів доктор Джозеф Мілбері приїжджав на захист. А це ж така величина, таке ім'я!
Ніка (роззирається на квіти й подарунки по всій кімнаті). І як нині у викладачів із морально-етичними засадами?
Раїса Олександрівна Ой, ну що ви питаєте таке... А як із ними може бути, коли я увесь колектив самолічно підбирала, можна сказати, за власним прикладом?
Ніка (з витонченим презирством). Ну тоді за засади можна не перейматися.
Раїса Олександрівна (не помічає її реакції). А я про що? Я ж кожного претендента мало що носом не обнюхувала! Лічні дєла з попередніх місць роботи запросила! У мене на кожного отдєльна папка була завєдєна! Все виясніла - з ким живе, хто батьки, чим хворів... Це ж така відповідальність - у найкращому виші регіону викладать! Тут, як говориться, соотвєтствувать надо!
Ніка (так само). І як, «соотвєтствували»?
Раїса Олександрівна Ну а як же! У нас знаєте який колєктив був! Самий лучший! Всє один одному як настояща сім'я!
Ніка (так само). Що, всі про всіх все знали?
Раїса Олександрівна І це тоже, як же ж без цього! Всє проблєми вмєстє вирішували! Нікого в біді не оставили! А я вам скажу, чому! Тому що... Чекайте! (Хапає пульт від телевізора, робить гучніше. Голос дикторки: «То ж дозвольте, Ганно Михайлівно, сьогодні, в день вашого п'ятдесятиріччя...».) Ні, не воно... Так от, деякі завідуючі спільне засідання кафедри раз на семестр проводять, а в мене воно було кожний тиждень! По четвергах, після четвертої пари.
Ніка (з натяком на цікавість). І що, збиралися?
Раїса Олександрівна А як же ж? Як штик! Ні, сначала, канєшна, були накладки. Одна канючить, що в неї дитина заболіла, до врача треба, інша - що у неї в цей день тільки перша пара, а вона аж за рєчкою живе, туди-назад, каже, дуже тяжело їздить, бо дві пересадки. У третьої, відітє лі, приватні уроки одразу ж після пар починаються і вона, як заяць, до ночі містом носиться. А були ще деякі молоді й кучеряві, які вообщє поважних підстав не мали, їм ліш би від колектива відколотися, бо вони сильні таланти... Але я цю пагубну практику припинила.
Ніка Як саме?
Раїса Олександрівна А дуже просто. Підписала наказ по кафедрі, що кожне пропущене по любій причині засідання - мінус одна група навантаження в наступному семестрі. Вони у мене почали й больні, й дурні ходити, кожна жучка! (Затинається.)
Ніка Даруйте... Кожна хто?
Пауза.
Раїса Олександрівна (викручується). Учьот, кажу, у мене був строгий для кожного.
Ніка. А, ну звісно.
Пауза.
Раїса Олександрівна (жваво). ... Так от, колектив у нас був... Ну просто не колектив, а казка! Професіонали настоящі! Фахівці! Я їм усєм так сказала - те що ви викладачі, це всьо ліріка, головне що ви науковці! В інших університетах знаєте, як? З усієї кафедри наукою двоє-троє занімаються, дисертацію захищають, по конференціях виступають, книжки пишуть. А інші двадцять один раз на рік статтю якусь нашкрябають, в університетському журналі її надрукують і счітають, що вже всьо, долг свій, як наукових працівників, виполнили. У мене таке не проходило! У мене двадцять душ на кафедрі робило - і на кожну конференцію по двадцять статей здавали, як мілєнькі! Про що вони там пишуть - то вже дєло десяте, головне, що стаття - от вона, є чим в кінці року відчитатись! Я їх в індивідуальному навчальному плані все до тютєльки прописувать заставляла! Скільки на рік годин на виховну роботу, скільки на організаційну, скільки на методичну... У мене лаборантка потім з калькулятором сиділа і все пересчитувала, щоб не мухлєвав ніхто! Спочатку були обіди всякі, крутити там щось пробували, але потім поняли - зі мною таке не пройде, у мене всьо під контролєм.
Ніка Суворо.
Раїса Олександрівна А як же ж без цього! Вони ж іначе на голову сядуть і ноги звєсять! У мене, Ніко, найвищий процент кандидатів був у всьому місті! Вони ж у мене захищалися всє ну просто... просто як скажені! Я ж їм одразу, як на кафедру приходять, условіє ставила - за чотири роки має бути кандидатська, і щоб без ніяких!
Ніка І що, вкладалися?
Раїса Олександрівна А то! За рік по чотири захисти! Їм же ж як пригрозиш, що наступний рік навантаження зріжеш, так одразу час знаходиться і по бібліотеках сидіти, і іспити кандидатські складати. Ніяких поблажок нікому не давала! І Нюсик мій тепер такий самий.
Ніка А Нюсик – це?..
Раїса Олександрівна Син мій, Микола Вікторович. Він у мене в нашому ж університеті навчався, на філології. І викладать одразу залишився. Кандидатську в двадцять шість захистив! У Києві! Щось там у нього про Дон Кіхота було... (Замислюється) ...ні, не вспомню. А в тридцять його вже деканом назначили! Тепер он доктор наук, директор інститута філології, найкращий іспаніст України! В Барселону по три рази на рік їздить, пріглашають лекції читать. З професорами американськими переписується! Аспірантів п'ять штук кожен рік! Одна з них захистилася он три роки тому, тепер замість мене кафедрою завєдує... Я, Ніко, сначала боялась всьо на нєйо лишать, молода ще, сорока немає, але Нюсик там її контролірує геть у всьому. Контроль - це ж пєрвостєпєнно, ви ж должни знать, як журналістка...
Ніка (рішучо). Я не журналістка.
Пауза.
Раїса Олександрівна (ляскає себе по місцю нижче талії, різко змінює тон на «свої люди»). Тю, так що ти мені голову париш?! Ти від Тамари Сєргєєвни? На роботу устраїваться? То так би зразу й сказала, а то мовчиш як риба в натюрморті! (По-діловому.) Значить так, молода й кучерява, слухай сюди. На кафедру літератури тебе, канєшна, візьмуть, бо Тамара Сєргєєвна - це вам не це, з депутатами горсовєта дружить треба. Але ти, я бачу, дєвочка розумна, то ж маєш знати, що за спасибі навіть птічка не какає.
Ніка Я...
Раїса Олександрівна Це ж знаєш, як обідно, коли ти до когось всією душею, а він нєблагодарний? От, напрімєр, на день народження, вмєсто того, щоб поздравити по-людськи, порадувати, рішить зекономити і принесе чахлі розочки й фігню якусь китайську за три копійки?.. А я от як думаю - якщо вже тобі навстрєчу пішли, допомогли, то ж надо теж уваженіє проявлять. Я в людях оце більше всього не люблю, нєблагодарність цю.
Ніка Річ у тім, що...
Раїса Олександрівна А про ступінь не переживай. Як будеш умніцей, все в тебе буде - і навантаження дадуть, і старшого викладача. А за рік-два кандидатом станеш, це бєз вопросов. Я тебе з нужними людьми звєду, щоб тобі по бібліотеках пилом не дихать, і з усім цим не мурижитися. Нехай всякі лохушки дослідження проводять і статті пишуть, якщо зі мною по-хорошому, то й я по-хорошому. Так що... Ой, чекай-чекай, це ж уже точно воно! (Схоплюється, схопивши пульт, збільшує гучність, голос дикторки «...чудову людину, матір і бабусю...») ...Ну, це точно про мене! (Робить ще гучніше. Голос дикторки: «...Все життя проробила на хлібозаводі #4...»). Ні, не про мене... (Обертається до Ніки.) Так от...
Ніка (направляє на неї витягнутий із заплечника пістолет). Руки вгору.
Раїса Олександрівна Що..?
Ніка (кричить). Вгору руки, ну!..
Раїса Олександрівна (піднімає руки). Еее, цеє... поосторожніше... (Задкує).
Ніка (з ненавистю). Аякже ж... Сісти в крісло, руки тримати так, аби я бачила!
Раїса Олександрівна Слухайте, що проісходить взагалі?
Ніка (цілиться). Я сказала сісти в крісло!
Раїса Олександрівна (лякається). Ну всьо, всьо, тільки нє надо... (Сідає у фотель, продовжуючи тримати руки піднятими). Послухайте, ви ж мєня убивать не збираєтеся?
Нiка Мовчати!
Раїса Олександрівна Май ввіду, за десять хвилин прийде мій син. Він дуже сильний мущина й знає карате.
Ніка Десять хвилин мені вистачить.
Раїса Олександрівна (лякається). На що?
Ніка На все.
Пауза.
Раїса Олександрівна (знехочу). Гроші он там, на полкє, в Сухомлінському, в трєтєм томі.
Ніка І що?
Раїса Олександрівна Забирай. За ними ж прийшла? (Ніка , продовжуючи тримати її на прицілі, задкуючи дістається до книжкової шафи, дістає книгу, витягає з неї чималенький доларовий стос. Зважує його на руці. Дивиться на Раїсу. Та її погляд тлумачить по-своєму.) Що, мало тєбє? (Ніка незрозуміло гмикає, тримаючи в одній руці гроші, а в іншій пістолет.) Ну гаразд, гаразд... (Зовсім над силу.) Он там, зліва. Вище. Моя монографія, «Формування етичних засад педагогічної діяльності». Там ще сто п'ятдесят штук... чи сто шістдесят... (Ніка, тримаючи Раїсу на прицілі, навпомацки витягає книгу й вилучає з неї другий стос, ще солідніший. Кидає книгу на підлогу. Тепер у неї в руках вже груба купа грошей.)
Ніка (з іронією). Що ж, за засади дійсно можна не перейматися. Сформовані.
Раїса Олександрівна Це всьо, більше немає. Це ж навела падлюка якась... Славку, онуку, на квартиру збирала...
Ніка (їй в тон). З пенсії відкладали, в останньому собі відмовляли...
Раїса Олександрівна А тєбє яке дєло? Ти ж за цим прийшла? Тепер довольна? (Зривається, погрозливо). Ти тільки... Тобі це так з рук не зійде! Тебе консьєржка бачила, коли ти в під'їзд заходила! Тебе міліція знайде! Гроші їй мої треба! Жучка!
Ніка кидає грошовий стос на тацю на столі поруч. Тримаючи Раїсу на прицілі, витягає з кишені запальничку. Не зводячи з РАЇСИ очей, підпалює долари з декількох боків. Ті швидко горять. Так само дивлячи на Раїсу, Ніка бере тацю з попелом, висипає його на підлогу й всліпу роздушує ногою.
Пауза.
Раїса Олександрівна Ефєктно. А далі що?
Ніка (більш холоднокровно, ніж почувається). А далі я вас вб'ю.
Раїса Олександрівна (Нікін демарш із грошима їй розповів про гостю все, що треба, тому боїться вона вже менше). Так ти, значить, не воровка. Ти, значить, кілєрша. Тебе найняли, щоб мене вбити! Хто? (Ніка мовчить.) Можеш не отвєчать, я сама знаю. Платонова, так? Ну авжеж Платонова! Я в тому місяці зрєзала їй аспірантку на захисті... дисертація була нормальна, але сама та дівка мені нє понравилась, убога якась, макіяжу немає. І стіл на передзахисті позорний накрила, вино отєчествєне, ікра тільки червона... Куди їй такий в кандидати?.. То що, Платонова? .. (Вираз Нікіного обличчя дає їй зрозуміти, що припущення хибне.) Ні? Тоді хто? ...А, знаю, Бабковська! Канєшна, Бабковська! Наташка, більше нема кому! Вона ж із цих, молодих да ранніх! Ініціативна! Кандидатську в двадцять п'ять захистила, докторську в тридцять два! І все мене підсиджувала, на моє місце мєтіла! Тільки хрєн її назначили! Так і сидить старшим викладачем. А як я на пенсію пішла, то вона за Нюсика взялася, копає під нього, сука. Вона прислала, так?
Ніка Я спочатку кислотою хотіла. Щоби зовнішнє привести до гармонії з внутрішнім. І її дістати легше, кислоту. Уявляла собі, як перестріну взимку увечері там, в провулках під університетом. І з пляшки в обличчя - хлясь!
Раїса Олександрівна Бабковська! Точно вона!
Ніка ...а потім подумала - ні, не те. Кислота - це дріб'язок. І мстяться нею за дрібне. За вкраденого чоловіка, наприклад. За вкрадене життя розраховуватися кислотою якось несерйозно. І потім, якщо я вам кислотою очі випалю, ви мене не впізнаєте. А це принципово, аби ви мене впізнали.
Раїса Олександрівна ...Я ж знала! Я всєгда знала, що Наташка - крімінальний елемент, і рано чи пізно... (Нарешті звертає увагу на слова Нiки, нашорошено.) А чому це я должна тебе впізнавать?
Нiка (швидко, з ненавистю). ...Завжди казали - одне обличчя. Я навіть стрижку таку саму зробила, як у неї тоді була. І перефарбувалася. У мене своє волосся темне, а вона в чорний тільки за два роки після всього почала... бо все інше сивину не зафарбовувало. Я фото знайшла випадково... ще тодішнє. У неї волосся було - як бурштин. А їй довелося в чорний. Я її іншою й не бачила ніколи. Хіба за таке кислоти достатньо?
Раїса Олександрівна (рішучо). Так, молода й кучерява, нє знаю, хто ти є така, журналістка, аспірантка чи просто якась жучка з вулиці, але ти точно прибецана. І я зараз... (опускає руки, зводиться) ...міліцію визову, нехай вони самі розбираються, на кого ти там схожа і що в тебе там фарбоване...
Ніка (стріляє в повітря, кричить). Сидіти!
Раїса Олександрівна від несподіванки валиться назад до фотелю.
Пауза.
(Несподівано весело і ледь істерично.) Здуріти! А я ж не повірила, що таке буває... Прочитала - і не повірила! Мені здавалося - університет! «Флагман освіти», блін! Доктор педагогічних наук, який власних колег називає жучками - це ж... (Передражнює Раїсу.) «Жучка, ти коли заповниш журнал навантаження?» «Жучки, у нас сьогодні засідання кафедри!». Вона сказала тоді: збори жучок - це не засідання кафедри, це собаче весілля! Як ви її назвали? Фіфою сраною?
Пауза.
Раїса Олександрівна (повільно). Ви нас не ждали, а ми приперлися... Так ти у нас виходить, сюрпріз з минулого. (Роздивляється Нiку.) А що, таки дійсно похожа... Доця?
Ніка (їй в тон). Доця.
Раїса Олександрівна І навіщо ж вона тебе, доцю, прислала?
Ніка Ніхто мене не присилав.
Раїса Олександрівна Сама, значить, вирішила?
Нiка Сама.
Раїса Олександрівна Ідєйна, значить. Мирове зло прийшла побєждать.
Ніка (оманливо спокійно). Ну яке ж ви світове зло. Ви так... муха. Звичайна гнойова муха, якій невтямки, що є на світі ті, хто не живе в лайні.
Раїса Олександрівна Ти подумай, художествєнні образи які. Вся в маму. Вона в тебе тоже по молодості лєт вірші всякі сочіняла. Вєчно по конкурсах їздила, літераторка, ганьба для кафедри...
Ніка (не зважає на кпин). І прийшла я сюди не за ідею. Мені насрати на те, що ви і такі як ви зробили з освітою в цій країні. Її уже не врятуєш. Але за те, що ви двадцять років тому зробили з моєю мамою, я вас сьогодні уб'ю.
Раїса Олександрівна І що ж це я таке з твоєю мамою здєлала, що мене прямо вбивати за це надо? Про це вона тобі не забула сообщіть?
Ніка (з погрозою). Ви мою маму... Ви її не займайте! Вона найкраща!
Раїса Олександрівна Ну єщо би!
Ніка І нічого вона мені не розповідала, я сама про все... Випадково. Коли розбирала речі на старій квартирі, знайшла щоденники. Вона там про всю вашу... собацюрню... з подробицями... Про те, як ви її...
Раїса Олександрівна А що я її? Що? Робоче місце вона від мене получіла! Цих філологінь кожен год випускається як жучок нєрєзаних, думаєш, всє вони роботу за спеціальністю находять? Сидять по цих... агєнтствах брачних... роздіваються перед камерами. А тут тільки диплом получіла, а її уже на работу взяли, та ще й до лучшого в місті університета! Без ніяких, просто з вулиці!
Ніка (передражнює). «Без ніяких»... Що, в зошит записати не було чого?
Раїса Олександрівна А ти й про тєтрадочку мою знаєш?
Ніка У верхній шухляді робочого столу тримали. Повне досьє на кожну вашу... жучку... - з ким живе, на якій посаді батьки і чоловік працюють...
Раїса Олександрівна Ну а як іначє?
Ніка ...чи велика квартира, чи є машина, чи має впливових знайомих....
Раїса Олександрівна А що ж должна була, просто так їх на роботу устраївать?
Ніка За професійними якостями ніколи не пробували?
Раїса Олександрівна Ой, насмішила... Та кому вони, ті професіональні якості... Мені колектив треба було полєзний сформувать. Щось станеться нєпрєвідєнне - а я тєтрадочку свою відкрию і знайду, до кого про допомогу звоніть. Учьот треба вести! І дивиться на пєрспективу! А твоя мамця - як єврей з анєкдота. Нє був, нє состояв, нє участвував... Батька немає, мати-пенсіонерка й квартира без євроремонта. Родичей ніяких, знайомств полєзних ніяких. Зате гонор і червоний диплом. Що мені той її диплом, на стінку вєшать?
Ніка Треба було взагалі на роботу не брати, ніж брати, аби знущатися!
Раїса Олександрівна А я й не хотєла брати! Це декан тогдашній настояв - мол, талантліва дєвочка, треба шанс дать! А що мені з її того таланту? Я той год ще двох взяла, кромє неї. Так у одної батьки магазін великий на центральній вулиці тримали, а у второї папа - головврач на «швидкій»... Оце я понімаю, нормальні люди. Обидві і зараз он працюють, старші викладачі, кандидати наук. А тут - «талантліва»... Що мені було, благотворітєльностью займаться для кожної талантлівої?..
Ніка (киває на інтер'єр кімнати). Незлецьки тепер благодійники живуть.
Раїса Олександрівна Це все трудом зароблене!
Ніка Знаю я... про ваш труд... Напередодні кожного свята на великій перерві всі кафедральні жучки перед вашим столом в чергу шикувалися. З пакетами напереваги.
Раїса Олександрівна Що, також у щоденнику прочитала?
Ніка У ньому. І про пакети, і про те, як ви їх просто там, на кафедрі, відкривали й у зошиті плюсики ставили. Три якщо сподобалося, два якщо не дуже.
Раїса Олександрівна Можна подумать, я їх прямо насилувала подарунки мені носити. Самі дарували, від уваженія.
Ніка Ще б пак їм не дарувати! За цими плюсиками потім навантаження на наступний рік ділили. У кого більше двадцяти назбиралося, тому повну ставку. За десять - половину...
Раїса Олександрівна Слухай, молода й кучерява, ти б оцю... (киває на пістолет) ...пукалку свою сховала б кудись і поговорили б як люди.
Ніка Ото ж бо, що «як».
Раїса Олександрівна (змінює тактику, удавано-лагідно). Я, канєшна, нічого такого сказать не хочу, але... Мама твоя - вона, цеє, пісатєльніца. Фантазія бурна у неї, розумієш? Воно, канєшна, для пісатєлєй навіть і хорошо, коли сочінять умієш, але ти б, замість пістолетом розмахувать, розібралася б сначала. Може ще й не було нічого.
Ніка А нема в чому розбиратися. «Не було»... Пакунків цих не було, досьє у зошиті? «Фіфи сраної» не було? Чи того не було, що ви їй насамкінець... тоді, у травні? (Пауза.) А поговорити... Чому ж не поговорити. В зоопарку я давно не була... (Хоче покласти пістолет назад до заплечника, але після секундного вагання заткає його за пояс джинсів.)
Раїса Олександрівна (спостерігає за нею). Професіонально. Жопу собі підстрелити не боїшся?
Ніка Не боюся. Я зі зброєю змалечку вправлятися вмію. Мене тато навчив.
Раїса Олександрівна І хто у нас тато?
Ніка Тімоті Джонатан Маршмеллоу-третій.
Пауза.
Раїса Олександрівна Нє поняла.
Ніка А що тут незрозумілого? Тімоті Джонатан Маршмеллоу-третій. Громадянин Великої Британії.
Пауза.
Раїса Олександрівна Я нє поняла, ця сучка що, за іностранця замуж вийшла?! (Нiка починає витягати з-за реміня пістолет). Нє, ну всяке буває, канєшна, фіктівні браки і всьо таке... (Не витримує.) Я ж тоді всі мєри... Та вона ж під забором мала здохнути, фіфа срана!
Ніка (тріумфально). А от не дочекалися!
Раїса Олександрівна Та де ж вона його підчепила, з Вєликобританії?!..
Ніка (холоднокровно). Так на мості.
Раїса Олександрівна На якому ще..?
Ніка (так само). На вантажному, через річку. Тоді, після... ви ж усе зробили, аби життя їй в цьому місті не було. Ви в неї не лишень роботу відібрали, а й віру в людей. А віра для таких як вона - найголовніше.
Раїса Олександрівна Ти мені тут пафосу цього не нагнітай! Її проучити треба було! Возомніла про себе!
Ніка Вона майже два роки намагалася... наново. Але не вийшло. Тому вона у переддень Нового року на міст прийшла. Топитися. Опівночі, щоб не побачили й не зупинили. А через міст траса з Києва на Одесу. І по ній саме їхав кортеж. У Одесі на тому тижні якийсь міжнародний економічний форум проходив, батько там був почесним гостем, як голова найбільшого британського банку. Він у маму з першого погляду закохався. Щойно там, на парапеті, побачив. Його секьюріті її з парапету зняли і він її з собою забрав. За три місяці у них сімнадцята річниця весілля.
Пауза.
Раїса Олександрівна Дурдом якийсь. Ця малахольна що, зарубєжом живе?
Ніка В Лондоні. Ще у Празі маєток є, ми туди взимку перебираємось, на Різдво.
Пауза.
Раїса Олександрівна (недовірливо). То єсть, у тебе батько охрєнєть яка звєзда й мільйонер, а тебе при цьому Нікою звуть.
Ніка Ну, взагалі-то, Елізабет-Вероніка-Олівія Маршмеллоу. Ніка - це так, неофіційно.
Раїса Олександрівна (обмірковує щось). Паспорт покажи.
Ніка Ви що ж думаєте, я вас вбивати з паспортом прийшла? А я вас все одно вб'ю. Бо батько міг дістатися до мосту на хвилину пізніше. А чи...
Раїса Олександрівна (перебиває її, у неї якась ідея). Так скільки, кажеш, лєт тобі?
Ніка Дев'ятнадцять.
Раїса Олександрівна Здрастуй, лошадь, я Будьоний, молодий і возбуждьоний. І від кого ж вона тебе роділа? Якщо вона сімнадцять лєт замужем? (Нiка мовчить, вона розгубилася. Обидві не помічають, що в дверному прочілі з'являється Нюсик і завмирає, вражено вдивляючись в Нiку, яка стоїть до нього спиною.) І... Чекай-чекай... Це ж... Єслі тобі дєвятнадцать... А звільнила я її... (Ляскає себе по колінках). А пиріжок, виходить, з начинкою був! І хто повар? (Нiка мовчить). На кафедрі у мене тогда одні дєвки були... Ну і ну! Оце скромніца, оце нєдотрога! Вєчно така вся в тонкіх матєріях, а сама... Бєрємчата! Ну, вони, літєратори ці, вони всі розпущєнні, так що нічого такого удівітєльного...
Нюсик Марто?
Далі всі репліки звучать майже водночас.
Раїса Олександрівна (схоплюється, кидається до нього, ховається йому за спину). Нюсику, визивай міліцію! Ця сука мене убівать прийшла!
Нюсик Але... (робить крок до Нiки).
Ніка (вихоплює пістолет, цілиться в них, верещить). Не підходьте! Я стрілятиму!!!
Нюсик (застережно простягає до неї руку). Зачекайте... Зачекайте, не треба... Я просто хочу у вас спитати...
Раїса Олександрівна Та нема тєбє про що її питати! Міліцію визивай, нехай вони з етой курвой розбираються!
Ніка Я стрілятиму!!!
Раїса Олександрівна Авантюрістка сопліва! Вся в свою мамашу-літєраторшу!
Ніка Ти ж стара шкапа! Я тебе зараз!...
Нюсик (перекрикує їх обох). Мовчати! (Обидві від несподіванки замовкають). Мамо, вгамуйся, ніхто тебе не збирається вбивати...
Нiка А ви за мене не розписуйтесь! Навіть дуже збираюся. Після того, що вона моїй мамі зробила...
Нюсик (вдивляється в неї). Неймовірно... Така схожа... Ви ж її дочка? Дочка Марти Терлецької?
Раїса Олександрівна А чия ж єщо? Канєшна, цієї фіфи сраної! Правильно я її тоді!.. Всьо корчіла з себе англійську королєву, а сама он в подолі принесла нєізвєстно від кого!
Нюсик (все ще дивлячиь на Нiку). Це я її батько.
Пауза.
Раїса Олександрівна (ошелешено). Це в якому смислі?
Нюсик В прямому. Ця дівчинка - моя дочка.
Лунає постріл. Це Нiка від несподіванки натискає на курок. Куля розбиває кришталеву з підвісками люстру. Злива шкалок. Нiка відсахується.
Раїса Олександрівна Убіла! Вона мене убіла! Жучка підзаборна! (Демонстративно падає в крісло).
Нюсик (до зовсім ошалілої Нiки). Слухай, ну що ти... (Обережно простягає руку). Дай-но сюди цю твою штуку, грець із нею, з люстрою, а що як справді когось вколошкаєш...
Раїса Олександрівна (миттю забувши, що тільки-но помирала, жваво). Ето як це грець із люстрою? Ця люстра знаєш скільки?.. Це ж настоящє богемське стєкло, її ж на заказ спеціально для мене... (Схоплюється). Я ж цю люстру... (Іншим тоном). Слухай, а з якої це радості вона твоя дочка? Це ж як таке получілося?
Нюсик (роздратовано). Мамо, ти що, не знаєш, як получаються діти?
Раїса Олександрівна Я не понімаю, як вони в цьому конкрєтному случаї можуть получитися! Вона ж старша!
Нюсик На шість років.
Раїса Олександрівна А етого що, мало? Єслі оцій (киває на Нiку) дев'ятнадцять... Ти ж тогда ще на третьому курсі вчився!
Нюсик Ну не в третьому ж класі.
Раїса Олександрівна Чекай... Чекай-чекай-чекай... Це ж вона у вашої групи домашнє читання вела... Романи з вами всякі читала, селінджерів з голдінгами... От я всєгда знала, що нічого хорошого з етого домашнього читання не буде, учили б просто граматику і bye-bye, baby! Це всьо декан тодішній... всесторонню освіту йому подавай, хотів, щоб у нього філологи геть усю англійську мову вивчили... Вона тебе що, ізнасілувала?
Нюсик (роздратовано). Мама, ну що за маячня?! Просто...
Ніка (про яку разом із пістолетом, який вона досі стискає в руці, просто забули). Просто ви тут схиблені всі! Обоє! Дурка за вами... Який ще батько? На чорта мені батько, якщо в мене вже один є? Тімоті Джонатан Маршмеллоу-четвертий...
Раїса Олександрівна А не третій?
Ніка Що?..
Раїса Олександрівна П'ять мінут назад він третім був. Що, нумерація збилася? (НІКА розгублено мовчить.)
Нюсик (до Нiки). Вероніко... Вероніко, послухай... послухайте... Я не знаю, що Марта... Тобто, я можу уявити, що саме вона вам про мене наговорила...
Ніка (вона розгублена). Та звідки ви взяли... Ви хто такий взагалі, щоб вона мені про вас говорила?! Думаєте, у нас в Парижі іншої теми для розмов нема?
Раїса Олександрівна (знущально). Так я нє поняла, ви вже з Лондона переїхали, ілі як?
Ніка Нікуди ми не... У нас будинок... Батько купив...
Раїса Олександрівна Маршмеллоу-п'ятий.
Нюсик Зрозумійте, я... Я не хочу, аби ви подумали, що я виправдовуюся, але... (Затинається.) Я тоді просто розгубився. Мені ж іще двадцяти не було! Я просто злякався, розумієте? Про наші стосунки ніхто не знав, але я б...
Раїса Олександрівна (до неї починає доходити). Я не поняла, ти що, серйозно? Ти що.. Ти з її мамашею... З цією фіфою сраною...?!
Нюсик (до Ніки). Мені просто потрібен був час... аби наважитися. Я б розповів! Але вона... Вона тоді звільнилася. Несподівано. Нічого мені не сказала, не попередила... Просто зникла - і все. Чому вона тоді так...
Ніка (знов набуваючи войовничості). А це ви в мамусі своєї спитайте!
Нюсик А до чого тут...
Ніка А до того, що вона у вас сука! Сука, хабарниця й бидлота!..
Раїса Олександрівна Ти, жучка сопліва...
Ніка Що, правда очі муляє?
Раїса Олександрівна Рот закрий, шалава.
Ніка ...сказала доктор наук, професор і відмінник української освіти. А те, що коли цей профессор рота відкриває - у всіх оточуючих вуха в’януть – то все так, фігня! Головне, що академік Бубліков опонентом був!
Раїса Олександрівна Я сказала рот закрий!
Ніка Зошит завели, родичів чужих записувати? А своїх власних що ж не записали?! Соромно?!
Раїса Олександрівна (робить крок до Нiки). Я ж тєбя сєйчас…
Ніка (відскакуючи). А я знаю! Все знаю! З’ясувала! І про батьків ваших - алкашів у третьому поколінні! І про те, яким місцем ви всі свої ступені отримували! Доктор і професор!
Раїса Олександрівна Так, доктор! І професор! А тебе з твоєю мамою ще роз'ясніть надо, за ким ви там замужем і де живете!
Нюсик Мамо...
Раїса Олександрівна Не мамай! Жаль, я її просто так звільнила? Треба було по статті... за растлєніє...
Нюсик (зніяковіло-роздратовано). Та ніхто мене не... Якщо хочеш знати, насправді це я… ну, тобто, ініціативу проявив! Я ж... З першого ж погляду! Неймовірна, неможлива... Іншої такої жодного разу не стрічав...
Раїса Олександрівна Бо в мене колєктив нормальний був! Всі на роботу як слєдуєт приходили, в макіяжі й на каблуках! І лишень ця пісатєльніца нєдодєлана... Морда не намазана, патли руді, джинси з бахромою, вся якимись цяцьками обвєшана - фєнічки, кулончики самодєльні... І навіть золота на ній ніде нєт! Ні колєчка, ні сережок! Хіпі срана!
Нюсик (несподівано замріяно). Ми до неї на пари диктофони носили. Бо ніколи доти не бачили, щоб викладач лекції читав просто з голови. До неї у нас ця твоя була... Колєснікова, здається, вона ще дисертацію в тебе тоді писала.
Раїса Олександрівна Хороша дєвочка була, зараз в Одесі он кафедрою завєдує, докторську захистила...
Нюсик Вона на кожну пару запізнювалася на п'ятнадцять хвилин, ми за нею годинники звіряли. Потім підручник відкривала й починала диктувати. А ми мали записувати. При цьому точно такий підручник в кожного на парті лежав.
Раїса Олександрівна Ну і що тут такого, я нє поняла?
Нюсик Їй на студентів насрати було. І на літературу також. Вона ж про ту літературу зеленого поняття не мала. Без підручника одразу таке починала верзти, що... Якось сказала, що письменника Драйзера звуть Тореадор. Потім - що ксенофобія - це міфи про принцесу Ксену.
Раїса Олександрівна Та кому він треба, цей твій Драйзер?! Головне, що вона нормальна була, уважитєльна, з праздніками усіма он досі поздравляє! І муж у неї в банку директор...
Нюсик «А ви знаєте, що Селінджер мріяв бути глухонімим?» Це вона таке спитала, Марта. У свій перший день, просто з порогу. А потім всілася на підвіконня й почала розповідати. Вона завжди на лекціях сиділа на підвіконні. І ніколи не зазирала в конспект.
Раїса Олександрівна (зі зневагою). І ти по етому поводу в неї закохався?! Цирк на проводі якийсь... (Раптом згадує.) Чекай... Третій курс... Це ж тебе тогда з Лєночкою знайомила, дочкою Івана Петровича з мерії, і ти одказався з нею на зимових канікулах до Турції їхати... Це що, тоже через неї? Через цю рибу в натюрморті?!
Нюсик Мамо, ну чому ти не... Я хотів тобі розказати, але... Я ж просто не знав тоді, як ти все це сприймеш, і... Тоді, після канікул, у вересні, у розкладі був уже інший викладач... наші просили мене, аби я в тебе дізнався, чому Марта звільнилася... Але я... Не зміг, злякався, що ти здогадаєшся, чому я... Тоді просто набрехав їм щось, і...
Ніка, про яку всі забули, регоче. Нестримно, захлинаючись, так, що сміх її дуже скидається на істерику.
Ніка (крізь сміх). Триндець... Господи, ну це точно триндець якийсь... Здуріти... (До Нюсика). Так ви, значить... цеє... татко мій? Нюсик-татусик, грець... (Нюсик хоче щось сказати.) Ні, мовчіть. Краще мовчіть. Сцена, в якій Гамлет дізнається, що він - син Клавдія... Хоча, ви ж, здається, не по англійській літературі, а по іспанській? Хто у них там... із культурних героїв? На хитромудрого ідальго Дон Кіхота не тягнете, сорі. От хіба що на Росінанта... Вас, щоб ви знали, навіть власний син так називає... поза очі. Щоправда, не зовсім так... образливіше. Хочете, скажу як саме? Росинантів хвіст.
Раїса Олександрівна А це ти звідки знаєш?
Ніка А з першоджерела.
Раїса Олександрівна Від Славка?!
Ніка Від нього. (До Нюсика, несподівано холоднокровно). Він вас соромиться, до речі. Перед ним всі викладачі навшпиньки ходять, через те що він - деканів син. А він же у вас розумний... сам по собі, йому це неприємно. А надодачу всім відомо, що факультетом насправді не ви заправляєте, а ваша, даруйте... (киває на Нюсика). Бути сином декана і так... не айс. А кишенькового - тим паче.
Пауза.
Раїса Олександрівна Підожди, то ти - та сама...
Ніка Так, я та сама жучка, із якою ваш син і онук має намір одружитися. (Новий напад сміху, до Нюсика). Гамлет виявився не тільки сином Клавдія, а й братом Офелії. Втім, ми ж уже з'ясували, що ви не по Шекспіру... Як там у іспанській літературі... з цією тематикою? Є щось годяще?
Раїса Олександрівна Ах ти курва! (Кидається на Нiку, вчіпляється їй у волосся). Паскуда гуляща, ляля підзаборна!!
Якийсь час оскаженіло борсаються; приголомшений Нюсик збайдужіло стоїть стовпом і не втручається. Нарешті Нiцi вдається вирватися.
Нiка (відбігає вбік, кричить). Ну не знала я! НЕ ЗНАЛА!!! Звідки мені було?!.. Я просто хотіла... Ми в клубі познайомилися... випадково... Я коли довідалася, чий він онук... Зрозуміла, що це шанс... за все. Він же ж у вас... несучасний. Закохала б його в себе, а потім кинула. Одне зруйноване життя за інше. Все чесно.
Нюсик Що з Мартою?
Ніка Я ж у нього... по-справжньому. Думала - так просто, заввиграшки... Цьомки-перецьомки і все, bye-bye, baby... А він світлий такий, наївний... Домашній книжковий хлопчик, Ассоль у штанях...
Нюсик Що з Мартою?
Ніка Зрозуміла, що закохуюся - злякалася. «І кряче ворон, кличучи до помсти» і все таке. От і вирішила... в гості. Підживити ненависть, так би мовити. Аби пригадати, чий він онук...
Нюсик Що з Мартою?!
Пауза.
Раїса Олександрівна (неохоче). Та що з твоєю Мартою... Контракт в неї на три года був підписаний, так що по правілам їй ще два оставалося. Тільки я уже не могла на цю фіфу нєдодєлану любоваться! Ну й підговорила жучок своїх з кафедри... У них причин любити її не було геть совсєм, її студенти придурошні тринділи постійно, як вона там їм викладає страшне дєло як інтєрєсно... інші групи почали петиції носить до деканів, просили, щоб їм викладача замінили, поставили замість кандидатів наук нормальних цю пісатєльніцу... Коротше, я з дєвочками договорилася... Лаборантка наша їй в сумку гроші підкинула, ті, що ректору на подарок збирали... типу, вона їх скомунізділа... (Нюсик відсахується.) Потім засідання кафедри зібрали, обиск устроїли і в неї цей конвєртік і знайшли... Ну й звільнили цю лохушку по-бистрому. Жучки мої мовчали, позбулися - і ладно... А я для гарантії ще по інших університетах городських продзвонила... щоб ця королевішна не устроїлася нікуди... (З викликом.) А що?! Хай знає, як фіфу сильну з себе корчить!
Нюсик (приголомшено). Я ж нічого не знав... Я не знав... Не знав... Це ж...
Раїса Олександрівна Ні, я не поняла, а що тут такого?! Вона ж не викладать прийшла! Вона ж рєшила, що спасать вас буде! Від мєня і таких как я спасать! Бо ми, відітє лі, душі калєчім тим, що без всяких... самодєятєльностєй! Без театрів, психодрами, глухонімих Селінджерів і рольових ігор! Без усієї цієї срані! Вона ж счітала себе от етім, з фільма того дебільного, которий всяку фігню їм розповідав, а потом вони в нього на парти пригали...
Нюсик (глухо). «Спілка мертвих поетів».
Раїса Олександрівна Вона ж вас настроювала... спеціально! Я ж узнала вже потім, після всєго. Вона за свої послєдні два тижні, уже після засідання, цю «Спілку» замість річного іспиту показала усім своїм групам... Вашій же також показувала?
Нюсик (так само). Показувала.
Раїса Олександрівна І навєрняка ще й прокомєнтірувала сотвєтствєнно... сука.
Ніка Рот закрий, потворо.
Раїса Олександрівна (не звертає на неї уваги, Нюсику). А що групи її мнє устроїли після канікул! З першого ж вересня, як побачили, що її нема в росписанії!... Ваша мовчала, а всі інші... Вони ж до мене делегаціями ходили! Трєбували розказать, куди викладач подівався! Я їм спеціально поставила лучших спеціалістів, кандидатів наук! Ганну-Катерину, Валентину Михайлівну!.. А вони все ходили й ходили, і нили, що знов хочуть цю... рибу в натюрморті!
Ніка (робить постріл в повітря, верещить). Заткайтеся!!!
Пауза.
Нюсик (робить до неї крок, благально). Марто... Ніко... Я не знав... Я правда...
Ніка (відступає, впустивши пістолет на підлогу). Ви... Ви ж... Вас же в зоопарку показувати треба... за гроші. Ви ж не люди.. Ви ж потвори... обоє. Гієна й крокодил з крокодиловими слізьми... Потвори...
Раїса Олександрівна А ти, значить, бєла й пушиста? І твоя мамця тоже? Шкода, я її пожаліла, просто так звільнила. Треба було по статті...
Нюсик (не дивиться на неї). Мамо, замовкни.
Раїса Олександрівна Це не ми потвори. Це ви потвори. Таким як ви всєгда западло... як усє. Ви ж особєнні! Вам же ж більше за усєх надо! Рєформатори, чесні й принципіальні! Всі кругом лайно, а ви на коні і в бєлому! І з Селінджером, як з флагом! Лялі кучеряві!
Ніка А хай вам... (Прожогом вибігає, лишивши пістолет на підлозі)
Раїса Олександрівна (кричить їй у спину). Автобус до Лондона тут близько, за углом! (Роздивляється довкола). Це ж люстру тепер ще чиніть... через цю кретинку малолєтню... (До Нюсика). Я тобі знаєш, що скажу? Оці всі, які дуже ідєйні, - вони малахольні. Нєрви хліпкі. Як що - одразу вішаються, вєни ріжуть, з мостів кидаються... Ще в цього, Селінджера їхнього, розказ був... про якусь сельодку з бананами, чи що... Не читав?
Нюсик (не дивлячись на неї). Читав.
Раїса Олександрівна Ну й дарма. Нема чого всякий брєд читати... (Дивиться на годинник). Ого, чотири вже! І программа уже всьо, навєрно... (Хапає пульт від телевізора, збільшує гучність. Голос дикторки: «То ж, Іване Сергійовичу, сьогодні, у день вашого ювілея...»). Ні, ще поздравляють... (Притишує звук.) Жаль, своє пропустила... Треба буде в студію позвоніть, сказать, щоб повторили завтра...
Нюсик Мамо... А пам'ятаєш, я, коли маленький був... Мене питали, ким я хочу стати. А я говорив, що вчителем. Щоб як ти...
Раїса Олександрівна А що, правильно все говорив. Ким же тобі бути ще? На заводі пахать?
Нюсик А Славко колись в дитячому садку всім розповів, що буде сміттярем. Сказав: хочу, щоб ніде не було бруду...
Раїса Олександрівна Це що, ця жучка з газети так і не прийшла? Вона ж ще дві години назад должна була... Ну нічого... Я зараз Ігорю Дмитровичу подзвоню, він мені п'ять фотографій обіщав, цвєтних, на вкладиші... Зараз буде вам bye-bye, baby, ти диви, розпустилися совсєм... Де мій телефон? (Виходить.)
Нюсик лишається на самоті. Якийсь час стоїть незрушно. Потім підбирає з підлоги пістолет. Роздивляється його як людина, яка доти не тримала в руках зброю.
Нюсик (з пістолетом у руці). Ми сьогодні будемо дивитися фільм, сказала вона тоді. Зараз ви навряд чи його зрозумієте, але можливо потім... коли прийде час обирати, піднятися на парту, ачи почати зневажати себе... (Зважує пістолет у руці. Іде).
Якийсь час сцена лишається порожньою. Телевізор продовжує стиха бубоніти.
Постріл.
Несподівано гучно звучить голос дикторки у телевізорі: «То ж, дорога Раїсо Олександрівно, сьогодні, в день вашого ювілея, весь педагогічний колектив Чорнопольського університету щиро бажає вам сил і наснаги і уклінно дякує за вашу сумлінну й шляхетну педагогічну працю».
Світло поступово тьмянішає, аж допоки сцена повністю занурються в темряву.
Завiса
30.08.2013 - 06.10.2013